Пошук

Історія села Райгород

     Історія села Райгород мало відома, але з тих корот­ких переказів та архівних документів дещо стало відомо.

     Перші письмові згадки про село датують другою по­ловиною XVIII століття.

    Поблизу Райгорода знайдено залишки неолітичного поселення, а біля Слобідки - давньоруське городище та по­селення X - XI століть.

     В 448 році за переказами: Буг-річка був широкий. Плив по річці угорський купець до Гути, де був скляний за­вод. По дорозі померла його дочка Райга, яка подорожувала разом з ним. Купець поховав її на березі Південного Бугу навпроти теперішнього села Райгород, але з іншого боку річки. Там же збудував хатинку і завжди залишав там їжу. Розбійник Кіндрат з Брацлава зайшов до хатинки, поїв і побачив по ту сторону річки гарну місцевість. Він переплив річку, викопав собі землянку і взявши свою дівчину з со­бою прийшов до тієї землянки і почав там жити. Жили вони, займаючись скотарством і бджільництвом. Згодом стало вже 15 сімейств, які жили в окремих землянках і роз­багатіли, маючи вдосталь меду і шкір. Поселення називалось Райки.

     З Немирова приїхали поляки і, побачивши багате по­селення пограбували його, забравши мед і шкіру. Полякам теж сподобалась ця місцевість і вони поселились по іншу сторону річечки Райка, яка впадає в Південний Буг.

     Невеличке село-хутір під назвою Райка розмітилося на горі, на місці теперішніх порохових складів Самчинецького щебзаводу. В хуторі було вже 20-30 дворів. Жителі села Райка приймали участь в боротьбі за визволення від гніту польської шляхти 1648-1656 роках. Поляки часто на­падали на хутір і грабували жителів, які намагались чинити опір. Після чергової перемоги жителі хутора Райка переселились на лівий берег річки Райка і на гористих берегах стали будувати житла.

     В селі було багато гончарів, чоботарів, кравців, кова­лів та інших ремісників. Вони поселились на правому березі річки Райка і своє поселення стали називати Горо­док.

     З розвитком землеробства, ремесла і торгівлі обидва населені пункти злилися і почали називатися Райгородом. З цього часу Райгород набирає торговельного значення і вхо­дить в історію, як містечко. Тут поселяється багато євреїв і відкривається ярмарок через кожні два тижні по четвергам. Ярмарок був надзвичайно великим, сюди з'їжджалися з ба­гатьох районів. Ці ярмарки неблагоприємно відбивались на жителях, які піддаючись спокусам і обманам євреїв перед­часно збували їм свої продукти, залишаючись до весни самі без хліба. Крім євреїв, яких була переважна більшість, жило ще декілька сімей римо-католицького віросповідування.

     Влітку 1671 року польські війська зайняли терито­рію, в тому числі і Райгород. Сили Дорошенка, що складались з турецьких, татарських і середнятських загонів, зазнали поразки і територія перейшла під владу Польщі. В Райгород теж прийшли шляхтичі Байбузи. Селяни не мали власної землі, а користувались земельними ділянками, які надавали магнати, відбуваючи панщину.

     За переписом 1897 року в Райгороді було 2240 жите­лів, серед них 995 євреїв.

     Селянам тяжко жилося за часів кріпосництва. Майже вся земля, 752 десятини, знаходилася в руках поміщика Вишковського Павла Андрійовича. Багато селян було без­земельних і малоземельних, що змушені були працювати на панщині. Населення було неграмотним. Панські приміщен­ня не збереглися.

     За переказами в Райгороді існувала дерев'яна церква в ім'я Святого Миколая Чудотворця, яка знаходилась посе­ред містечка. Церква в кінці XVIII століття згоріла, але старого церковища зараз ніхто вказати не може, тому що воно було забудоване єврейськими житлами. За розповідями старожилів від цієї церкви було врятовано лише одну ікону: «Розп'яття Спасителя», яка знаходилась в 1901 році в новій церкві. Ця ікона вважалась раніше і потім чудотвор­ною, а в даний час в церкві її немає і сліди її після революційного перевороту загубились.

     В даний час в селі існує дерев'яна церква на кам'яній основі, одно купольна і окремо від церкви знаходилась дзвіниця, вкрита бляхою, яка після революції була розібра­на. Церква була збудована в 1800 році і освячена на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Також в селі було два водя­них млини, дві ґуральні. На річці Буг діяв пором і по ту сторону річки знаходились фолютні, де виготовляли сукно. Також був драмтеатр, який збудували французькі архітек­тори приблизно в 1905-1910 роках, який теж не зберігся до нашого часу. Він знаходився на місці теперішнього кафе. В ньому виступав духовий оркестр, який складався з місцевих жителів.

     Навчання селянських дітей в містечку Райгород роз­почато з 1862 року, а в 1888 році відкрита церковно-приходська школа, для якої було збудовано спеціальну будівлю, яка збереглася до цього часу. Приміщення школи були малими, тому в 1970 році добудували корпус для молодших класів, та хімічний і фі­зичний кабінети, столову й майстерню, а в 1985 році побудували спортзал.

     На даний момент в школі навчається 142 учнів, працює 34 педагогів та технічних працівників.

     В 1906 році населення в Райгороді становило 2262 душі. Після революційного перевороту селян почали об'єднувати у товариства по спільній обробці землі.

     В 1926 році тут було таке товариство під назвою «Червоний борець» Ситковецького району,товариство в тому році обробило 22,39 десятин орної землі. Всієї землі в колективі було 25,09 десятин. Так на 1927-1928 роки було заплановано посіяти 6 десятин цукрових буряків.

     В 1928 році було товариство бурякове під назвою «Червоний шлях», в якому на початку 1928 року було 543 селян-плантаторів.

     В цьому ж році в Райгороді була створена артіль кооперативів по переробці продуктів садівництва, городницт­ва і бджільництва. Ця артіль належала до Ситковецького садово-городнього кооперативного товариства. Вона об'єднувала 9 членів. Артіль мала 45 крб. вступного і 450 крб. пайового капіталу. Пересушено до 600 пудів слив і 175 пудів груш. 1219 кг сушених фруктів здано Вінплодсоюзу на ім'я Ситковецікого садово-городнього товариства.

     Роботою артілі керувало правління з трьох осіб:

1. Гершунович Іцко Лейбович, ЗО років, бідняк - освіта поча­ткова;

2. Дігтяр Валько Шмулевч, 29 років, червоноармієць, освіта початкова;

3. Ярославський Гейзер Гершкович, 29 років, курсант-ремісник, освіта початкова. Артіль закупо­вувала фрукти і переробляла їх.

     На той час в селі вже були ветпункт і поштово-телеграфне відділення, аптека.

     В південній частині села є великі поклади граніту. В 1927 році розпочато видобування каміння і пізніше пере­творився в передовий Самчинецький щебеневий завод. Спочатку всю роботу виконували вручну. На вагонетки, що йшли до залізничної колії, носили каміння носилками.

     З 1984 р. – Самчинецьке кар’єроуправління, об’єднує 2 заводи – в с. Райгород та с. Семенки, де на даний період працюють 132 робітники.

     На початку 1900-х років почали прокладати заліз­ничну колію, а згодом збудували станцію і депо. Залізнична станція працює і до сьогодні, де працюють 28 чоловік.

     У 1930 році було організовано колгосп, першими ор­ганізаторами якого були Мельник Прокіп Денисович, житель села Райгород, який і був першим головою.

     В 1918 році була організована Рада Робітничих і се­лянських депутатів. Першим головою був Міченко Тимофій Тимофійович.

     Колгосп села Райгород з року в рік розвивав своє го­сподарство, а разом з тим збільшував і економіку. Підвищувався і культурний рівень населення села. До скла­ду Райгородської сільської ради і колгоспу увійшло невеличке село Слобідка, де була створена окрема бригада.

      Чорною хмарою насунувся на наше село 1933 рік. Трактами, широкими і вузькими шляхами, стежками та межами на Поділля пробирався голод. В селянських засіках, спорожнілих до зернини, не було навіть мишей. Люди дої­дали картоплю і буряки, гарбузи і кваснину. Останні осінні місяці 1932 року прозвані народом «гарбузень». Грудень 32-го і січень-лютий 33-го дістали назву «пухкутень». Вес­няні місяці 1933 року залишилися в пам'яті подолян під назвою «капутень». Люди щодня приходили до контори колгоспу і вимагали будь-яких продуктів, скаржилися, що вони голодують, просили їсти. Однак колгоспні комори стояли порожні, бо з них вивезли все, навіть те зерно, яке призначалося для посіву. Немирівський райком партії по­відомляв Вінницький обком 21 лютого 1933 року, що в селах Косанове, Райгород, Ситківці, Вища Кропивна голод, як епідемія валить з ніг людей. За 1932-1933 роки по Немирівському районі померло від голоду 7022 людей. Того страхітливого 1933 року легше було перерахувати тих, хто лишився живий, ніж полічити мертвих.

     Косили односельчан і страшні епідемії - тиф, холера і інші хвороби. Райгородчани зазнали пекельних мук і страждань в роки сталінського терору 1934-1938 років, а попереду на них чекала гітлерівська окупація 1941-1944 ро­ків.

     22 липня 1941 року село Райгород було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. Багато жителів села піднялись на боротьбу проти загарбників. Майже все чоло­віче населення пішло на фронт. В тилу ворога діяв партизанський загін Володимира Степановича Волошановського. Влітку 1942 року група Волошановського влилась в партизанський загін «За Батьківщину». Волошановський був призначений командиром окремої партизанської роти. В 1943 році з Городницького лісу бійці роти Волошановсь­кого зробили сміливу вилазку в районі села Райгород і розгромили загін гітлерівців, що прибули відбирати у селян худобу для відправки її в Німеччину. До партизан приєдна­вся житель села Райгород Степан Олійник, який тоді сказав, що «з такими людьми, як партизани треба рахуватись. Вони діють швидко і сміливо.»

     Недалеко діяв загін партизана Івана Калачника, який теж зробив сміливий напад на гітлерівців в районі сіл Рай­город і Слобідка, і визволив військовополонених, які працювали під наглядом німців, копаючи канави для про­кладання кабелю зв'язку. Визволені полонені приєднались до партизанів, і воювали разом проти загарбників.

     Німецько-фашистськими загарбниками під час оку­пації було нанесено великих збитків колгоспу «Перемога», загальна сума яких становить 5 млн. 560 тис. 900 крб. (ста­рими грішми).

     Німецькі окупанти в селі Райгород замучили і роз­стріляли 6 тисяч нічим не винних громадян - євреїв та військовополонених, вивезли на роботи до Німеччини мо­лодих односельчан. Щебеневий завод, станцію Самчинці, Райгородську середню школу було перетворено в табори військовополонених, які тяжко працювали на заводі, добу­ваючи каміння і будуючи дорогу.

     Страшною пам'яткою діяльності німецьких фашис­тів у селі Райгород залишилося 5 братських могил, де покояться тіла вбитих і заморених голодом невинних лю­дей: три з них - єврейські могили, які знаходяться за селом в лісі, одна - на краю стадіону: тут ховали померлих від хвороб, холоду і голоду військовополонених, яких кидали по 2-3 чол. В могилу, навіть не збереглися їх імена. Ще од­на могила, де, поховані солдати, вбиті ще на початку війни 1941 року. Вони загинули, визволяючи наше село від наше­стя гітлерівців і були захоронені на краю села. А на початку листопада їхні тіла було перенесено в центр села, де знахо­диться парк і поставлено обеліск. Всього їх було 35 чоловік, імена, яких не відомі, крім одного - Кожумяк Іван - рядо­вий.

     15 березня 1944 року село Райгород було звільнено. Настав мирний відбудовний період. Повернулись додому і наші односельчани орденоносні. Серед них були: Олексієнко Карпо Карпович і Каліцький Микола, які пройшли найстрашніші битви в тогочасному Сталінградську. Багато похоронок прийшло в село, оплаканих вдовами, матерями, сестрами.

     Настав мирний відбудовний період. Депо станції бу­ло зірване німцями під час відступу і відбудовано було заново. Економіка колгоспу «Перемога» з року в рік зрос­тала. В 1950 році до колгоспу «Перемога» було приєднано колгосп «Піонер» села Слобідка.

     Село пересікає шосейна дорога Вінниця - Гайсин - Умань державного значення.

     А в 1973 році до колгоспу «Перемога» було приєдна­но колгосп «Комунар» села Нижча Кропивна і перейменоване в колгосп «Дружба» з центром у селі Райго­род. Сільська рада знаходилась в селі.

     В селі було сільське споживче товариство. Магазини знаходи­лись спочатку в єврейських будинках, а пізніше було збудовано приміщення для продуктових та промислових товарів і кафе «Південний Буг».

     Існувала амбулаторія для прийому хворих в старому приміщенні, а в 1964 році було збудовано дільничну лікар­ню на 40 ліжок, а в 1971 році ще й поліклініку. Навпроти лікарні побудували аптеку, яка й до цього часу діє. В 1996 році лікарню закрили, а поліклініка залишилась, в якій ве­дуть прийом хворих лікарі: терапевт, педіатр та стоматолог.

     Церкву в селі зберегли спочатку для зберігання зер­на, а потім - в ній розмістили клуб. На щебеневому заводі теж був клуб.

     А в 1965 році колгосп побудував новий будинок культури біля сільської ради, в який було перенесено і сільську бібліотеку (з маленького однокімнатного приміщення в двокімнатне з кімнатою книгофонду та читальним залом з трьома столами).

     За високі показники в роботі у вирощуванні цукрових буряків, орденами трудового червоного прапора були нагороджені - ланкова Михасько Світлана Феофанівна та бригадир тракторної бригади Тупченко Олександра Степановича.

     Довгий час очолював колгосп «Дружба» учасник бойових дій, орденоносець, який пройшов Велику Вітчизняну війну з першого до останнього дня - Малишевський Петро Гаврилович

     Під час розпаювання землі в 1996 році з'явилось 362 земельних власники. З них багато людей являються одноосіб­никами, їхні земельні паї приєднані до присадибних земельних ділянок. Решта свої земельні паї здають в оренду СТОВ «Дружба», ПК «Зоря Поділля», ФГ «Райгород», ФГ «Петро Дядюк». В 2004 році власники паїв одержали дер­жавні акти на землю в замін сертифікатів, земельна частка 2,61 га. Загальна площа розпайованих земель 936 га. Збори співвласників, які затвердили список осіб, які мають право на майновий пай з видачею свідоцтв на право власності на майновий пай, члена КСП «Дружба». Згідно колективного догово­ру співвласників загальна сума майна - 1589875 грн.

     В розпайоване майно не ввійшли об'єкти соц­культпобуту, які перейшли у власність громади - з них і будинок культури, водопровідна мережа з баштами, внутрішньогосподарські та сільські вуличні дороги які знаходяться в селі.

     Розподіл відбувався згідно рішення загальних зборів співвласників сільськогосподарського підприємства «Дружба».

     Власники земельних паїв отримують ренту за здані в оренду в СТОВ «Дружба», ПК «Зоря Поділля», ФГ «Райгород», ФГ «Петро Дядюк» до 3% від вартості земельного паю.

     На даний час Райгородська сільська рада об’єднує населення трьох сіл (с. Райгород, с. Н. Кропивна та с. Слобідка), в яких проживає 1280 жителів.

     В 2003 році, на місці старого обеліска загиблим воїнам, був встановлений новий меморіал воїнам-визволителям с. Райгород, які полягли у Великій Вітчизняній війні.

     В 2004 році село Райгород було газифіковано, у 236 будинках загорівся «блакитний вогник».

В 2011 році було проведено капітальний ремонт приміщення Райгородської бібліотеки, яка стала переможцем міжнародного проекту «БІБЛІОМІСТ». Зараз у бібліотеці працюють 3 комп’ютери з підключенням до мережі Інтернет на безкоштовній основі.

     В 2012 році на місці розстрілу військовополонених був встановлений пам’ятник жертвам ВВв.

     В грудні 2012 року, в приміщенні Райгородської ЗОШ відкрито дитячий садочок «Ромашка», у якому зараз виховується 36 дітей.

     Також у 2012 році Райгородська сільська рада визнана переможцем обласного конкурсу «Вода – основа життя» і розпочато роботи по реконструкції та будівництву сільського водогону. Проведено ремонт артезіанської свердловини, з заміною насосного обладнання, та відремонтовано і встановлено додаткову водонапірну башту.

     У нашому селі народився і виріс поет, член спілки письменників України - Віталій Березінський, автор поезій та книг «Кольори граніту», «Звуковий бар’єр», «Автострада», «Запас висоти». Його твори друкуються в багатьох країнах світу.

     На даний час в с. Райгород проживає поетеса Варавва Т.М. – автор поетичних збірок.

     Також в с. Райгород проживав поет, член спілки журналістів України Олексієнко В.О..

Матвієнко Наталія Миколаївна — український економіко-географ, кандидат географічних наук, асистент кафедри країнознавства та туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Код для вставки на сайт

Створення нового проекту

Ви можете вказати варіанти відповідей для голосування, якщо це потрібно.

Додати файл
Додати файл
Додати файл
Додати файл
Увага! З метою недопущення маніпуляцій суспільною думкою редагування ТА ВИДАЛЕННЯ даного проекту після його збереження буде не можливим! Уважно ще раз перевірте текст на предмет помилок та змісту.

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Авторизація

УВАГА!

Шановні користувачі нашого сайту. В процесі авторизації будуть використані і опубліковані Ваші:

Прізвище, ім'я та по батькові, Email, а також регіон прописки.

Решта персональних даних не будуть зберігатися і не можуть бути використані без Вашого відома.

Погоджуюсь на передачу персональних даних