Райгородська громада
Немирівський район, Вінницька область

Історія села Коржівка

       Мальовниче село Коржівка розташоване на лівому березі річки Південний Буг за 18 км від районного центру м.Немирів . Поблизу с.Коржівка виявлено залишки поселень доби неоліту, трипільської культури та двох ранньослов`янських культур ІІ-VІ та VІ-VІІ ст. 

      Зі слів старожилів села, колись наше село Коржівка мало назву Свінціця.  За переказами село засновано в другій половині ХУІ ст. після зловісної Люблинської Унії, коли польська шляхта кинулась на Поділля, захоплюючи кращі землі і ліси. Тоді один із польських магнатів (хто саме встановити  не вдалось) припровадив  сюди аж із Польщі своїх підлеглих і заснував село, яке назвав Свінціця в честь пана Свінціцького, який тут керурав.Правдами і неправдами пан Свінціцький наповняв село  місцевими жителями , збіглими кріпаками і навіть полоненними козаками.

     Десь у 1800 році був побудований жіночий монастир на території с. Свинциці (теперішня назва с. Коржівка) На території монастиря була розташована церква в яку ходили молитися. Також там ще був побудований будиночок де жителі монастиря відпочивали.З вікон будиночка де жили і відпочивали жителі монастиря було видно красивий садок в якому була пасіка.На території монастиря була викопана криниця. Біля неї був посаджений дуб, який росте і по даний  час.З навколишніх сіл люди приходили навчатися вишивати і ткати. Під час війни люди з навколишних сіл ховалися від німців у монастирі.З села Пархилівки одна сім"я тежтуди бігла ховатися, але на окраїні села в хатині на горищі засіли німці, які і розтрілялицю сім"ю.На тому місці де їх розстріляли люди поставили дерев"яний хрест.

      В архівних документах про село Свінціцю записано так:

       "СВИНЦИЦА- расположено при речке Немировской от уездного города в 6-ти верстах.            Климатические условия благоприятны. Земля-черноземная,частью глинистая. Состоит приход,кроме села,из двух приписных деревень:Самчинец и Городницы и нескольких хат в месности ,именуемой Коржовая.Ныне здесь прихожан муж.п.587 и жен.563; занятие их исключительно хлеборобство. Церковь построена в 1751 г., деревянная на каменном фундаменте с одним куполом, Крестово-Воздвиженская. В 1883 г в следствии ветхости, церковь была ремонтирована и перестроена вверху. В приходе школ две: в Свинцице церковно-приходская школа, в деревне Самчинцах школа грамоты, первая помещается в собственном доме, а вторая – в наемном доме; обе открыты в 1888году. Церковные земли 54дес.72саж, в том числе усад. 3 дес.36 саж., сенокосы 4 дес., остальная пахотная. Причт.помещения построены в 1896 г. на позем.сбор.

(О Свинцице см.Под.Еп.Вед.1875г.№20) "

     Період Сталінських часів  на території жіночого монастиря був створений  Сталінський радгосп. З навколишніх сіл люди ходили туди працювати.

     В теперішній час територія жіночого монастиря відноситься до Вовчоцької сільськолї ради. На даний час залишилося тільки напіврозвалене приміщення жіночого монастиря.

     Кримські татари часто нападали на цей край,то життя тут було нелегким. Не змінилось воно і після воззєднання України з Росією. Навіть реформа 1861р. не принесла жителям Свінціці сподіваної волі. Кращі землі залишились панськими, а за невеликі відрізки треба було сплачувати чималий викуп. Тому революцію 1905-1907рр  схвалено зустріли селяни, але відкритого протесту до пана не проявляли. А вже після Жовтневої революції селяни Свінціці виступили проти гнобителів і за переділ землі. В давні часи наша територія славилась кількістю водяних млинів,один з яких частково зберігся і до теперішнього часу.

      В 1802 році в центрі с. Свинціці був збудований дерев"яний млин який відносився до жіночого монастиря. Млин був розташований біля невеличкої річки Устя  яка впадала у ставок. За допомогою води він працював. Унього люди мололи нарис.

     У зимку1931-1932рр привід голоду стукав у двері селянських хат.В село Коржівка(Свінциці) теж прийшов, люди пухли від голоду і вмирали.

     Подвірні обшуки супроводжувалися конфіскацію, не лише зерна, а й буряків, картоплі, солінь, круп, сала, м"яса та інші продовольчих запасів   на зиму.

     Уселян забирали все їстивне. Цим партійно-дерржавний апарат цілком свідомо прирікав їх на голодну смерть.

     Спогади про голодомор Манятовського Віталія Феофановича1925р. народження.Коли почався голод 32-33рр. я жив з батьками, в ті часи жити було дуже важко. Голод стукав кожну сім"ю,  в нашу хату він теж прийшов.Памятаю дід Адам приїхав до нашої хати, бабка моя лежала, ще дихала він забрав і положив на підводу де лижали мертві люди, які померли від голоду - щоб завтра за нею не приїджати, так сказав він. Йому давали 200грам хліба за день, за те  що возив мертців і ховав їх в одну велику яму.   

     У нашому селі був один млин, але в  роки голоду молоти було нічого.Їли тоді люди цвіт акації, "кашку" лободу, щавель, ловили горобців. На весні, з зелене жито молотили і варили з нього куліш. В ті роки були зафіксовані факти ганібавлізму. Жили  в селі Макар і Собістіан вони ловили жінок, їли їх, а голови викидали на горище,  пізніше люди знайшли в них рештки людських голів.

     Наша родина Манятовських вижила, бо наш батько втік до Харкова і звідти передавав нам їжу.

     Яму в яку ховали людей обнесли земляним валом, на тому місці поставили деревяний хрест, який стоїть і по теперішній час.

     У страшні воєні роки 1941-1945рр., полягло  багато людей, які воювали за нашу Україну і не повернулися до рідних домівок з полів бою. З нашого села теж багато жителів не повернулися, загинули в тій кривавій війні.

     В центрі села є памятник воїнам односельчанам загиблим на фронті Великої Вітчизняної війни. Побудований він  17.02.1983року.

     Біля обеліска слави Самчинці (Городниця) зустріч з ветеранами Великої Відчизняноі війни та вдовами.

     Розповідь про Велику Відчизняну війну ветерана Манятовського Віталія Феофановича 1925 року народження.

-1944р. служив на  2 Українському фронті. Мав звання старшого сержанта 7 роти 42 дивізії 136 стрілкового полку. Воював на фронті, який проходив через Румунію. Польшу. Угорщину, Чехословачину.  15 лютого 1945році був поранений осколком снаряду в праве плече. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І-ІІ ст. Нагороду вручав командуючий 2 Українським фронтом Маршал Маліновський.  Нагороджений орденом "За мужність"

     Нагороджений 16 медалями:

     Медаль 1941-1945рр. "За Победу над Германиєй"

     Медаль 1970-1970рр. "За Добресной труд" 

     Медаль 1941-1945рр. "Великої Відчизняної війни"

     Медаль За відвагу СССР.

     Медаль 1945-1975рр. "Учаснику війни" 

     Медаль 1918—1978рр. "50 лет Воружоних сил СССР"

     Медаль 1918-1978рр. "60 лет Воружоних сил СССР"

     Медаль 1945-1985рр. "40 років Великої Відчизняної війни" 

     Медаль 1918-1988рр. "70 лет Воружоних сил"

     Медаль Ветерану труда "За Долголетний  Добресний труд"

     Медаль 1941-1945рр. "Наше дело правє ми Победіли"

     Медаль 1996-1996рр."Георгий Жуков"

     Медаль 1914-1945рр."Захиснику Відчизни"

     Медаль 1945-1995рр"50лет Победи Великой Отечественой войни"

     Медаль 1944-2004рр. "60 років Визволення України"

     Медаль 1945-2005рр. "60 лет Победи"

     Вдова Пекарська Зінаїда Семенівна  (11. 02. 1921р.-11.09.2000р )    народилась в хрестиянській сім"ї. У Зінаїди Семенівної, були одна сестра і два брати. Коли настали страшні роки 32-33рр. голоду   два хлопчики померли, залишилося двоє дівчаток  Зінаїда  і її сестра Лідія.

     Молодою дівчиною Зіна пішла працювати в колгосп "Імені Леніна" в бухгалтерію (обліковцем, вела тракторний стан) Зустріла молодого хлопця, високого чорнявого Івана Адамовича. В 1939р одружилися.  В 1940 році молодій сім"ї лелека приніс дочку  Юзефу,  а вже в вересні 1941р забрали від сім"ї молодого чоловіка на фронт  і другої доньки Галини, яка народилась на початку 1942р,  батькові вже і не судилося побачити. 

     В 1944р до Зінаїди Семенівни принесли страшну звістку, що її чоловік Пекарський Іван Адамович загинув в Чехословаччині.Став на міну, яка зірвалася і розірвало його. .Зосталася сама Зінаїда Семенівна з двома маленькими діточками і страшною звісткою, що чоловіка немає і немає підтримки.

     Після війни  молода мати пішла працювати в колгосп ланковою і сама виховувала дівчаток.Дівчатка підростали допомагали матері.Молода вдова почала сама бодувати хату, разом з дітьми. Молодша дочка 12 років пішла доїти корови в колгосп ім.Леніна, старша  в 13 років пішла працювати техпрацівником  почавши своє доросле життя.

     За часи окупації фашистами села  було розстріляно 10 чоловіків, спалилено 17 хат за те, що в них переховувались партизани.Крім того окупанти насильно вивезли в Німеччину 42 юнаків та дівчат. На фронтах Великої Вітчизняної війни полягло 67 односельчан.

     Уже після війни в 1947 році Указом Президії Верховної Ради УРСР село Свінціця було переіменоване в село Коржівка. Назву село отримало  від близького розташування до селища Коржів, яке в свою чергу має назву  від призвища козака  Коржа, який там жив. Село Городниця в склад Коржівської сільської ради війшло в післявоєнні роки.Раніше воно входило до складу Бугаківської сільської ради. Старе поселення  мало назву Городище і знаходилось на пагорбах  в стороні до с.Зеленянка. Коли поселення утворилось на теперішньомі місці назву отримало від слів- Город не ця, а скорочено Городниця.

     На території села Коржівка в післявоєнні роки був створений колгосп ім.Леніна різні роки який очолювали:

- Паланюк  ------------   70 роки 20 століття

- Плаксієнко Михайло Миколайович- 70-80 роки 20 століття

- Рижмань Дмитро Іванович -80-90 роки 20 століття

З 1994 року по теперішній час господарством, яке змінило назву на ВСК "Налія" керує Войтенко Василь Володимирович.

Колгосп "Імені Леніна" після війни.молочно товарна ферма 50 роки

Доярки і кормовози в колгоспі "Імені Леніна" 60 роках

Мельник Г. Крива Г. Стецюра Г. Пекарська Г.Мандрик А. Рожук Г.

Канська Б.Сіціховська М. Кривий Б.

Доярка Мельник Галина Іванівна -1967рік

     Кормовози які доглядали ВР худобу Мельник Віктор Григорович і Мельник  Олександр Йосипович

     В 90 роках ХХ століття на землях сільської ради поблизу села Самчинці було збудоване село для переселенців з зони відчудження Чорнобильської АЕС яке отримало назву Нові Обиходи.  В 1994 році Коржівська сільська рада розділилась на дві ради на Коржівську до якої війшли с.Коржівка,с.Городниця та селище Коржів та Новообиходівську до якої війшли с. Нові Обиходи та с.Самчинці. В результаті цього поділу на території Коржівської сільської ради було закрито школу та відділення зв"язку, які були перенесені в с.Нові Обиходи.

      В даний час на території Коржівської сільської ради розташована садиба багатогалузевого виробничого сільськогосподарського кооперативу "Надія"- голова кооперативу Войтенко В.В.

      В селі також є сільська рада (голова сілької ради Войтенко Л.М.), фельдшерсько-акушерський пункт (завідуючий Єригін М.Т.), сільський клуб-бібліотека (завідуюча  Мельник Л.О.) приватне підприємство "Контекст" (ди-ректор ( Ковальчук О.П.),фермегське господарство "Криниця" (керівник Рижмань Л.Д.). Також на території ради діє Українська Православна Церква  М.П.

Відповідальний              Мельник Л.О.

Літературний редактор  Войтенко Л.М.